Я люблю свій Тульчин. У ньому я ще жодного разу не кинула на тротуар чи повз будинок навіть малесенького папірця чи обгортку від цукерки. Якщо немає поблизу урни – якийсь непотріб я кладу у сумочку і несу додому. Повірте, я радію, як за щось особисте, якщо місто змінюється на краще. І навпаки, розчаровуюсь за будь-які  його невдачі. З такими думками я йшла по новозбудованому тротуарі, що біля училища культури. Та ось мене враз зупинив літній чоловік, який стояв біля зупинки автобуса.

Жіночко, – скажіть, будьте ласкаві, не поспішайте, – що це у нашому місті робиться? Тільки холоди надходять, а у нас починають  проводити ремонти. Що це за політика така? Це що, терміново гроші треба використати?

– Запитуйте  краще у керівників, а не у мене, –  пробувала уникнути  розмови та чоловік стояв на своєму.

– А хто це з народом радився чи потрібен тут саме новий тротуар. Он які дороги у нашому місті є розбиті, пішли дощі – не пройти, не проїхати. А тут зірвали доволі добрий асфальт. Невже біля училища культури було гірше, ніж біля районного будинку культури? Там люди стоять під відкритим небом, чекаючи автобусів. Поставили б хоча б зупинку. Хіба це по-хазяйськи? –невгвмовувався небайдужий тульчинець.

Я швиденька прямувала далі і подумала: «Хіба цей чоловік не правий? Розпочали роботи під осінь, розбурхали, до кінця не завершили. Майстрам доводиться виконувати роботи прямо під дощем та снігом. Є місця, де  постелили нове асфальтне покриття, а бордюри залишили столітньої давності? Певно, щоб весною було що підбілювати.»

Видно комусь вигідно робити ремонт зараз. Можливо, якомусь підприємцю таким чином потрібно збути тротуарну плитку ще в цьому році. То чи потрібен такий ремонт у грудні?  Чи, можливо, це зараз такі нові сучасні технології? Питання для мене залишаються відкритими. Може, хтось насмілиться і пояснить мені та іншим мешканцям міста. Буду дуже рада.

М.Ковтун, жителька м.Тульчина